1872 г. Номоканон при Большом Требнике

 "Номоканон при Великому Требнику" - це збірка церковних правил, що видається з 1658 року в кінці Великого Требника під заголовком "Номоканон, або Законоправник, маючи правила, за скороченням, святих апостол, Великого Василя і святих соборів". Спочатку він існував як окрема книга, що служила керівництвом для духовників при скоєнні сповіді та накладення епітимій на тих, що каються.

У 1872 році професор Олексій Степанович Павлов опублікував працю «Номоканон при Великому Требнику, виданий разом із грецьким оригіналом, досі невідомим, і з поясненням видавця». Це видання включало грецький оригінал, який раніше не відомий, і містило пояснення та критичні примітки автора.

У 1897 році Павлов випустив перероблене та розширене видання під назвою «Номоканон при Великому Требнику: Його історія та тексти, грецька та слов'янська, з пояснювальними та критичними примітками». У цій роботі він докладно досліджував історію та тексти Номоканона, надавши наукове вирішення питань, що виникали в минулому столітті у Святійшому Урядовому Синоді.

Павлов зазначав, що в основу «Номоканону» ліг пенітенціал, який приписується Патріарху Константинопольському Іоанну Постнику, з його скороченими термінами епітимій. Він стверджував, що "Номоканон" є новою редакцією Постнікова Номоканона, адаптованою для свого часу.